Тема: Простягаємо руки природі, щоб із нею жити в згоді
Мета: виховувати в учнів почуття прекрасного, любов до природи рідного краю та шанобливе ставлення до неї.
Обладнання: дитячі малюнки на захист природи, гілочки рослин, квіти; плакати із зображенням глобуса.
   
Під час підготовки до свята був проведений конкурс малюнків «Нехай земля квітує всюди—природу збережімо, люди»

ПЛАКАТ
У руках бережливо
Ми планету тримаєм.
Збережіть нашу землю,
Люди, всіх вас благаєм! 
звучить музика — пори року.

1-й учень
День весняний так пахне квітами,
Білий цвіт все навкруг полонив.
Де не глянь: всюди барви казкові,
Так багато в Природи є див.
Наше серце чутливе до звуків,
Що весна нам дарує в ці дні.
Тут дзюрчання струмка, шепіт листя,
І дзвінкі солов’їні пісні.
 
2-й учень
Весна! Лише теплі, приємні й несподівані враження дарує нам ця пора. Адже вона символізує пробудження життя, дарує ключик до Храму ніжності й краси, де відбувається тонке спілкування з диво-природою, її величністю й святістю.

ведуча
Природо рідна, всі ми твої діти,
Про тебе дбати мусимо весь час,
Щоб все жило, щоб все цвіло довкола
Й не соромно тобі було за нас.

ведучий
Природо! Ти—наш другий дім,
Колиско мила, берегине славна.
Щоб нам у ньому затишно було,
Зусиль прикласти треба нам немало.
        
ведуча 
Весна іде, і нас вона зове
Світанки сині в поле зустрічати.
Та правило святе повинні знати ми:
Що треба все садить, а не ламати. 
Коли зустрінеш ти комашку десь-- 
Ступай легенько , щоб її не затоптати. 
Якщо ж не ми, то хто ж у цім житті
Малих істот цих буде захищати?
        
ведучий
 
Калину посади ти під вікном своїм,
До неї птахи будуть прилітати.
Повір, мій друже, з вдячністю вони
Для тебе будуть весело співати.

Пісня…
       
ведуча
Сьогодні свято наше від душі
Присвячуєм Тобі, Природо рідна.
Відкрий нам двері в Храм свій чарівний,
Й нехай увійде у нього той, хто цього гідний.

Під музику виходить дівчина—Природа
             
ПРИРОДА
Жила спокійно я у своїм царстві,
Усе навколо так цвіло, манило.
Раділо сонцю, щебетанню птахів,
І кожен день давав все нові сили.

Була веселою я у житті своєму
І з кожним днем добрішою ставала
Я щедро дарувала всім дарунки,
Всю свою душу людям віддавала.

Та десь щось загуло, загуркотіло,
І хтось порушив мирне існування
Заметушились птахи, звірі, квіти:
Чи доживемо ми ще до світання?
 
Живуть вони, але життя згасає
Благаю люди, нас ви захистіть.
Бо ми всі гинем, чуєте, ми гинем!
Чому? За що? Хоч ви мені скажіть.
(плаче, вибігає)

1-й учень
Коли потраплю на пташиний збір,
То інтереси їх я буду захищати.
Права їм дам найкращі на землі,
Щоб високо вони могли літати.
  
2-й учень
Від соловейка виступлю і я.
Ми знаєм, як чудово він співає.
Пора йому присвоїти звання,
Нехай чарує нас й ніколи не зникає.

3-й учень
А я лелеку буду захищати,
Що в’є гніздо біля моєї хати.
Нехай ніхто ніколи у житті
В них не посміє хоча б раз стріляти.
Ці птахи милі спокій бережуть,
Дарують мир і злагоду в родині.
Не смійте, люди, їх сполохати хоч раз,
Щоб не накликати журби в свою країну.

(пісня «Лелеки»)

3-й учень
На території нашого села знаходяться лелечі гнізда. Тож  бережімо їх, люди! А також ми, юні друзі природи, дослідили, що в нашому селі побудовано 320 гнізд ластівкою сільською. Тож подбаймо про них, щоб ніхто не зміг порушити пташиного спокою.   

4-й учень
Синичку буду захищать і снігурів,
Цих птахів мусим взимку накормити.
Як важко їм в цю пору—голод, сніг,
Повинні ми їх захищати і любити.

5-й учень
Ще слово я за лебедів скажу,                                                      
Вони цінують вірність і кохання.
Нехай у парі проживуть життя,
Щоб браконьєр не вбив їх на світанні,
Ці птахи ніжні, наче білий цвіт,
Милують око щирою красою.
Нехай живуть, не знаючи журби,
Людей дивуючи всіх вірністю й любов’ю

(на сцені з’являється  Браконьєр)
    
БРАКОНЬЄР
От, недаром вийшов з дому,
Хоч і відчуваю втому.
Думав: де є це здобич взяти?
А тут стільки лебедяток!
Зараз стрельну раз чи два, 
Аж хмеліє голова.
Таке щастя, і як швидко—
Тут і лебеді, й лебідки.

(витягає рушницю і хоче стріляти)
Вибігає дівчина—Фауна і падає перед ним на коліна.

ФАУНА
Не вбивайте, не чіпайте,
Я благаю вас, благаю.
З кожним днем моє все царство
Гине й просто вимирає. 
  
БРАКОНЬЄР
Звідки ти, красуне мила?
Чому так заголосилась?

ФАУНА(піднімається з колін)
Я—Фауна, донька Природи,
Тварин і птахів захищаю,
Коли їм весело—сміюся,
А в горі сльози проливаю.
Дарунок цей матуся дала,
Щоб їх усіх я захищала.
Але не зможу захистити,
Коли всі будуть так чинити.

БРАКОНЬЄР
То що, тобі цих птахів шкода?
Яка ж тобі від них вигода?

ФАУНА
Усі ці мешканці—то діти,
Тож як мені без них радіти?
Коли б у вас дитя забрали
Чи не було б для вас утрати?
Подумайте, бо ви ж – людина,
Де совість й розум воєдинні.
І що загубиш у житті,
Ніколи не повернеш, ні!

БРАКОНЬЄР
Коли ти так, красуне, просиш,
Не можу я відмовить, ні.
Нехай ростуть ці дивні птахи
І тішать нас всіх на Землі! 
(обоє виходять)

6-й учень
Повірте, друзі, птахів ми усіх
Повинні захищати й любити,
Без них життя немає на землі,
Скажіть-бо, люди, як без птахів жити?

(звучить пісня)
   
Ведучий
Надзвичайно багата, чарівна й прекрасна природа нашого краю, де владарює смілива й прекрасна, мила й великодушна її величність Флора. Всю чистоту світанків, красу й надзвичайну вроду ніжно-білих лілей увібрали в себе ця чарівна фея. Вона на заквітчаній кареті завітала до нас на наше свято.

ФЛОРА
Природа-матінка мені
В дарунок дала світ рослинний,
Який люблю я й бережу
Як найціннішу із святинею.
Радію, коли все гаразд,
Коли усі веселі та щасливі,
А коли гірко комусь в світі цім,
То пережить усе мені не сила.
Я гірко плачу, як образили рослину,
Вас закликаю; не чиніть біди.
Нехай у царстві Флори сонце сяє
І буйний цвіт квітує назавжди. 
    
Ведуча
Але, на жаль, це не завжди так. Ми забуваємо, хто ми в цьому світі, забуваємо про найсвятіше, що є в нашому житті й часто стаємо свідками жахливого поводження з природою, коли серце, здається, саме кричить від болю, але, на жаль, до наших слів не завжди прислуховуються ті, хто не розуміє, чи не хоче розуміти болю цих беззахисних перед нами рослин. Ось послухайте розповідь про понівечену вербу.   

Росла самотньо верба над водою,
Купала у воді свої зелені віти.
Та якось йшов дорогою прихожий
І тут красуню-вербу він помітив.
   
Чи, може, в нього настрою не було
Був мовчазний і надто вже ворожий.
Він обламав з десяток гарних гілок
І кинув тут недбало при дорозі.

Заплакала і заридала гірко верба,
Із страху вся трусилась, як билинка:
Навіщо ж стільки завдавати болю?
Я ж так одна, немов та сиротинка

А він пішов, не озирнувся навіть,
Не думаючи про жорстокий вчинок.
Із страхом живе верба ця й досі:
А раптом він повернеться й я загину?

Ведучий  
Ось такі необдумані жорстокі вчинки завдають найбільшої шкоди рослинам. Ми повинні зупиняти таких людей, карати їх, заставити їх більше думати над невиправданими злочинами перед природою.

Ведуча 
Серед такої безсердечності та необдуманості зустрічаються й такі, яким не байдужа доля природи, її понівечена краса; ті, що намагаються зрозуміти цих загадкових таємничих істот, зрозуміти, чого чекають ці бідолашні рослини від нас, людей, та по голосу своєї совісті допомоги їм подолати їхні біди та негаразди. Послухайте, як про це сказано у вірші « зажурена берізка».

При дорозі зажурилася берізка,
Похилила коси до землі,
Ой чому сумує бідолашна,
Запитати хочеться її,

Все сумує гірко біля шляху,
Тихо листя з вітром шелестить.
Як же розгадати її мову,
Адже деревце весь вік мовчить

Але подивись пильніш—і зрозумієш,
Чому в журбі берізонька стоїть.
Всі дерева в парі розмовляють,
А вона весь вік одна мовчить,

Але подивись пильніш – і зрозумієш,
Чому в журбі берізонька стоїть.
Всі дерева в парі розмовляють,
А вона весь вік одна мовчить.

Лише з вітром розмовляє тихо,
Тужить і ридає кожен раз:
«Ну навіщо так в житті буває,
Що самотня я стою весь час?»

Я росту у парі із журбою,
Радощів в житті моїм нема.
Поможи в біді мені, людино,
Щоб весь вік не була я сама.

Поруч посади мені деревце,
Веселіше щоб було життя,
Бо так гірко в самотині жити,
Хочеться, щоб в парі була я.

Диво це до болю схвилювало,
І сльоза згубилась у траві.
Радо поможу тобі, берізко,
Не лишу тебе в біді я, ні.

Будеш знову ти весела і щаслива
Шелестіти листячком своїм,
Ну а поруч із тобою ясен буде
Другом і порадником твоїм.

Ведуча 
Рослини—обереги нашого життя, захисники спокою, душевна розрада в час розпачу та смутку. Вони прикрашають наше життя, наповнюють його рожевими мріями, дивними відчуттями. А уявіть, що було б з нами, коли б  усе це зникло.

Учень
Уявіть світ без квітів, хіба він живий? Ні, він мертвий, подумайте люди! А який він без квіткового килиму луг—тихо, холодно, мертво усюди.

Учениця
Квіти—радість і щастя, удача в житті. 
Вони красять наш дім і розвіюють смуток.
Я благаю вас всіх: бережімо квіти,
Як же в світі без них нам всім бути?

Учень
Що коханій в дарунок колись піднесем?
Чим матусю стареньку розрадим?
Коли квіти зникатимуть в світі усі,
Як тоді бути нам, хто порадить?

Учениця
Закликаєм усіх все життя берегти;
І квітки, і дерева, й кущі біля хати,
Бо корисні вони, світ без них—то не світ,
Все життя про них маємо дбати. 

Ведуча 
Чуєте? Чуєте? Дзвони гудуть! Вони б’ють на сполох. Схаменіться, люди! Скільки важких випробувань випало на нашу долю, скільки страждань, скільки пекельних мук, а скільки ще їх буде, нам невідомо. Однією з таких нещадних і жахливих катастроф була ніч 26 квітня 1986 року. Вона вразила собою увесь навколишній світ, приголомшила жителів планети страшенним стогоном незвіданої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Ведучий 
Чорнобиль минулого часу немає,
У нього теперішній вік, майбуття.
До сонячних ранків і чистих світанків
Ніколи не буде у нас вороття.
Жили ми спокійно і горя не знали,
Та атому смерч увірвався до нас.
І люті хвороби щораз підступають,
Журба на планеті і горе весь час.

Учень
Як квітень надходить,
В тривозі живемо:
А раптом нам доля
Знов горя сипне.
Так хочеться жити, 
Сміятись, радіти,
Навіщо життя таке сіре, сумне?

Ведуча 
Наслідки чорнобильської аварії надзвичайно трагічні.

(Сценка—лісова галявина.)

1-а дівчинка
Поглянь, як гарно, світло в лісі,
Які дерева, квіти пишні.
Сьогодні ми тут погуляєм,
Грибів корзини назбираєм.

2-а дівчинка
А які квіти—подивись,
Голівки підняли увись.
Немов благають: нас зірви,
В букет додому віднеси.

1-а дівчинка
Подружко мила, он пеньочки,
А біля них які грибочки,
Біжім, швиденько наберемо,
Додому швидше повернемо.
(нахиляється, щоб зірвати гриб.)

1-й гриб
Не смійте, діти, брати нас,
Це з виду ми красиві.
Всередині печаль, біда
І смерть на волосині.

2-й гриб
Приваблюємо всіх ми тут,
Та частувать не можем,
Отрута схована у нас,
Яку вселив Чорнобиль.

3-я дівчинка
О боже, диво із чудес,
Гриби, і ті говорять,
Невже потрапили в біду
Й вона від себе гонить.
З’являється  Флора.

ФЛОРА
Так, діти любі, це біда
Прийшла на землю нашу.
І так наситила її,
Що горя повні чаші.
Тому усе-усе кричить
Від болю і тривоги.
Не треба в ліс отой ходить,
Забудьте в ліс дорогу,
Бо тут, здається гарне все
На славу виростало,
Але ця зваблива краса
Нукліди всі забрала.
Тож, діти, в ліс цей не ходіть
І всім пораду дайте.
Хоч те, що є, врятуйте, збережіть.
Та часу ви не гайте! 

(пісня)

Забруднилася земля,  
Забруднилася земля
І чисте повітря.
Нещасливий ти і я, нещасливий ти і я
На планеті грішній.

Тужим ми кожен раз,
Коли ж прийде красний час,
Коли прийде щастя до нас.
Плачем гірко слізми,
Доле,радість поверни
І дитинство нам верни,

Стогне пташка і трава,
Стогне пташка і трава,
Бо їм також важко.
Загубилась у траві, загубилась у траві
Маленька мурашка.

Ведуча
Щоб гідно на планеті жити,
Її природу треба нам любити.

Учень 
Нехай земля квітує всюди,
Природу збережімо, люди!

Учениця
Будем  жити з тобою у згоді,
Моя рідна красуне-природо!

Ведуча
Ми живем на планеті, яку звуть Україна,
І природу її треба нам берегти.
Пам’ятати про неї кожен час, кожну днину
І гордитися тим, що живемо в ній ми.

Ведучий
Задумайтесь над тим,
 Що ми вам говорили,
І щоб ви в житті із совістю дружили.