 Тема: Наша мова солов’їна
Мета: Поглибити уявлення дітей про рідну мову, її значення в житті українського народу; виховувати любов до рідної мови, бажання вивчати її.
Оформлення. Клас оформлено у вигляді світлиці. На стіні портрет Т. Шевченка в рушниках; плакати з написаними прислів’ями: «Хто материнську мову забуває, той рідну матір зневажає», «Мова кожного народу неповторна і - своя», «Мова наша калинова, солов’їна, барвінкова». Стіл накритий білою вишитою скатертиною; на столі на вишитому рушникові хліб і букет з колосків, калини, вербових котиків, барвінку.
Святково одягнені діти і дівчинка в костюмі українки сидять на стільчиках півколом.
На заняття запрошені батьки, вчителі школи.
Хід заняття
Вчитель.
- Шановна громадо! Дорогі гості, діти. Ми вас зустрічаємо хлібом-сіллю.
(Дівчинка в костюмі українки підносить гостям на вишитому рушнику хліб-сіль)
- Щасливі ми , що народилися і живемо в такій чудовій і багатій країні. А чи знаєте ви, як називається наша держава?
(Україна)
-Так, ми живемо в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди. Тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.
І де б не були ми, скрізь відчуваємо поклик рідної України.
(Лунає пісня «Чом, чом, земле моя»)
-А які вірші ви знаєте про Україну?
(Діти читають вірші)
Україна – рідний край.
Поле, річка, синій гай.
Любо стежкою іти,
Тут живемо я і ти.
Україно! Краю милий,
Краю золотавий,
Поля твої широкополі,
Пісні – дзвінкоголосі,
Міста наші рідні,
Сади пишноцвітні,
Пшениці ряснії,
Городи багатії.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Вчитель.
-Для кожного народу дорога його мова. А яка мова для нас найдорожча? В якому вірші про це мовиться?
Учениця.
Українська мова –
Давня й молода.
Світить рідне слово,
Як жива вода.
Звідки воно взялось –
Діло не просте…
В душу засівалось,
Із душі росте.
Вчитель.
-А що таке мова? Згадайте, що про це ми вчили в 1 класі? Як говорить народ?
Народ каже: «Слово до слова – зложиться мова».
А як писав про це Тарас Шевченко?
Учень.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!
Знать од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди.
Вчитель.
Про мову нашу написано багато віршів. Українською мовою вчать нас в школі, її ми чуємо по радіо, дивимось телепередачі. Які ви ще вірші знаєте про мову?
(Учні читають вірші)
Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
В ній лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є ще й байрак!
Рідна мова, слово рідне!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш?
І дорожче в час недолі?
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива? –
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Вчитель.
-Для нас рідна мова – це дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь, це скарбниця. В яку народ складав і свої сподівання. Розум, досвід, почуття. Ось як про це пише поет.
Учень.
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих – рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походів світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного обнова.
Вчитель.
-Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Ось як про це каже народ. Прочитайте прислів’я: «Хто материнську мову забуває, той рідну матір зневажає».
Любов до рідної мови починається ще з маминої колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні задаровують усіх, хто їх почує, незвичайною ніжністю і простотою.
- Давайте, діти, заспіваємо колискову пісню «Котику сіренький».
(Діти виконують колискову)
-«І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь», - закликав нас великий Кобзар.
Любов до нашої неосяжної землі починається з любові до маленької батьківщини, до пам’яті про рідний поріг, до мудрості народної казки.
Немає у світі людини, яка б не любила казок, або не чула їх.
-Діти, а ви любите казки? А які казки нашого народу ви знаєте?
(Діти називають відомі їм казки)
А тепер я перевірю, як ви знаєте українські народні казки. Я вам прочитаю уривки з казок, а ви відгадуйте.
(Читаю декілька уривків українських народних казок, а діти називають їх)
-Багатий наш народ і на різні ігри-забавлянки, на ігри з піснями. Гралися діти доглядаючи худоби, гралися дівчата і хлопці на вечорницях. Жодне свято народне не обходилося без ігор.
-Діти, а яку гру українську ви знаєте?
Дівчатка, давайте пограємося в «Подоляночку».
(Дівчата граються в «Подоляночку»)
-Наш народ має і свої рослини – символи. Це верба і калина.(слайд 9) Колись було таке повіря: «Якщо зробити з калини сопілку, то у родині неодмінно з’явиться син».
Калину оспівував у своїх віршах Тарас Шевченко. Він писав: «Найдеш у гаї тую калину, то й пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись».
(Діти виконують пісню «Без калини немає України»)
А чи знаєте ви , діти, в яких віршах ще Тарас Шевченко згадував про калину?
Учні.
Тече вода з-під явора,
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Зацвіла долині
Червона калина,
Ніби засміялась –
Дівчина – дитина.
Вчитель.
-До цих віршів композитори написали музику. Про калину і народ склав багато пісень.
А яку пісню про калину ви знаєте? Давайте заспіваємо пісню «Ой єсть в лісі калина».
(Діти виконують пісню з рухами)
-Умів український народ і загадки загадувати.
А ви, діти, які загадки знаєте?
(Діти загадують загадки. Залучаються і гості)
-Багатий український народ і на дотепне слівце. Умів до ладу і приказку, і прислів’я приповісти.
Які прислів’я чи приказки ви знаєте?
Послухайте, які прислів’я народ склав про мову:
Мудре слово – добрий друг у біді.
Добре слово – золотий ключ.
Свій розум май, але добрих людей питай.
Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
Слово до слова – зложиться мова.
Птицю пізнають по пірю, а людину по мові.
Красне слово – золотий ключ.
Від теплого і лід розмерзає.
Удар забувається, а слово пам’ятається.
Вчитель.
-Живе, примножується наша мова – калинова, солов’їна барвінкова. Її возвеличують в своїх віршах українські поети. Ось послухайте вірші.
Учні.
Розцвітай, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово –
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
всьому світу заявляє:
я – країна Україна –
на горі калина!
(Дівчинка в українському вбранні)
Я – дитина українка,
всеукраїнського роду.
Українці – то є назва славного народу.
Україна – то край славний,
аж по чорне море.
Україна – то лан пишний,
І степи, і гори.
І як мені України
щиро не кохати?
Мене ненька по вкраїнськи
Вчила розмовляти.
І як мені України
щиро не любити?
За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя, і долю!
Учень.
В рідній мові своїй
Мусиш вивчити кожне слівце,
Доглядати його,
Як старий садівник деревце.
Щоб ніякий хробак
Не точив його ніжні листки,
Щоб у чисті слова
Не в’їдались остюки.
Рідна мово материнська,
Ти – душа народу,
Будь від роду і до роду,
Рідна мово материнська.
(Гості і діти виконують пісню «Ой зеленеє жито, зелене»)
Вчитель.
-В нашій мові є букви, які відразу вирізняють її з-поміж мов інших народів. Чи знаєте ви ці букви?
Так, це букви «Ї» та «Є». Буква «Є» порівнюється з місячним серпиком, з молодим місяцем. А буква «Ї» - з свічечкою. Послухайте про це вірш українського поета І. Малковича:
Учениця. (в українському вбранні)
Свічечка букви «Ї»
Хай це можливо і не найсуттєвіше,
Але ти, дитино,
Покликана захищати своїми долоньками
Крихітну свічечку букви «Ї».
А також
Витягнувшись на пальчиках
Оберігати місячний серпик
Букви «Є»,
Що зрізаний з неба
Разом з ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
Що мова наша - солов’їна.
Гарно кажуть.
Але затям собі,
Що колись
Можуть настати такі часи,
Коли нашої мови
Не буде пам’ятати
Навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
Тільки на солов’їв,
Дитино.
Учень.
Мово рідна, живи в ріднім домі,
Вертайся, рідна мово,
У душу народу,
У серце Вкраїни.
Якого ж ми будемо племені роду
Якщо буде в устах наша мова згасати?
Чи будем тоді ми народом,
Як стихне вона в голосах?
Звучи, рідна мово,
По землі рідній лийся,
Мово моя вкраїнська,
Мово моя материнська!
Вчитель.
Ось, діти, ви бачите, яке значення в житті людини має рідна мова. То ж плекайте, діти, рідну мову свою, вчіться складного говорити своїм рідним словом.
(Звучить пісня «Є, є в нас воля»)
За давнім українським звичаєм всіх гостей і дітей україночка пригощає пиріжками.
|