Психологічні поради для батьків якщо дитина…

Агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображатися, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протест і почуття стосовно значущої особи( батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» - розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням , повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
2. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
3. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона може свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

ГОВОРИТЬ НЕПРАВДУ

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва.
«Чому вона бреше, - дивуються батьки? – Адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не  «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?» Це може бути страх упасти у власних очах, страх втратити любов батьків, страх протистояти дорослим тощо. Як правило , дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї «Чому ти збрехала?» - не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатись.
2. Замість того, щоб «відчувати брехню», необхідно 2поправлятися в умінні правдиво зізнаватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмутити…» тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
4. Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме.

Коли дитина не слухається, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля,страх,сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе. Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків, або прагнення виявити в такий спосіб свою образу. Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина  завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.
2. Коли наполягаєте на своєму,намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності.
3. Якщо дитина не виконує ваших вимог – скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4 основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.
4. Для того, щоб дитина навчилась виконувати Ваші умови, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідальної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Причиною надмірної впертості є неможливість сприйняти чужу позицію, не втративши своє. Це схоже на поведінку двох баранів, що зустрілися на містку: поступитися для них – означає впасти в прірву. А оскільки кожна здорова і сильна істота прагне вижити, то вони докладають усіх зусиль, щоб перемогти.

Чим можуть допомогти батьки

1. Щоразу, коли виникають протиріччя, не висловлюйте своєї позиції, доки не дитині, що розділяєте її думку: «ти не хочеш зараз одягати капці тому що в них не зручно бігати». Але спробуйте у свою фразу вкласти повагу і зацікавленість, а не іронію чи осуд. І тільки тоді, коли дитина відчує, що ви її зрозуміли й не засуджуєте, переходьте до викладу своєї позиції: «Я згодна, що босоніж приємніше, і я із задоволенням дозволила б тобі. Якби не була холодною підлога. Але я не можу цього зробити, бо хвилююся за твоє здоров’я. Що нам робити?»

1. Щоб Вам не відповіла дитина – не суперечте їй, поки не сформулюєте її думку й не отримаєте підтвердження, що ви її правильно зрозуміли. Отже, перед кожним своїм висловлюванням спочатку з повагою і зацікавленістю відтворюйте її позицію.
2. Можливо Вам вдасться знайти компроміс (наприклад, вовняні шкарпетки), а можливо, й ні. Але своїм ставленням до розбіжностей у поглядах ви зможете навчити дитину прислухатися до чужої думки, не втрачаючи водночас своєї. Це допоможе дитині не сприймати розбіжностей своїх позицій з позиціями інших як загрозу своєму виживанню.