Вся українська нація з жалем і болем згадує в ці дні ті страшні роки голодомору, які зазнав наш народ у 1932-1933 роках. Пам’ять про ці події потрібна не мертвим, вона потрібна живим.
     Недарма в будинках культури та навчальних закладах проходять години скорботи, приурочені голодомору.
     Виховний захід "Не згасни, свічко пам’яті" пройшов у Верхньовизницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. В приміщенні актового залу школи зібралися вчителі, учні, гості, які вкотре переконалися в тому, яка велика біда випала на долю всього українського народу у ті незабутні, 30-ті роки, коли золотистий потік української пшениці поменшав внаслідок нерозумної та злочинної політики "батька народів" та його кремлівських поплічників. Найголовнішими заходами цієї політики було знищення господарств найдосвідченіших, найнадійніших, найдбайливіших виробників хліба ("ліквідація культурства"); насильницька колективізація, позбавлення хліборобів їхньої землі, худоби...
     На Україну було покладено непосильний план хлібозаготівлі. Оскільки виконати його було неможливо, від селян відібрали все, не залишаючи ні посівного матеріалу, ні запасу харчування. Так було організовано штучний голодомор в Україні.
     Побували на заході у Верхньовизницькій школі і представники районної влади - Гороховська Г.Р. - І заступник голови Мукачівської райдержадміністрації, Бобинець М.М. - начальник відділу  у справах сім’ї, молоді і спорту Мукачівської райдержадміністрації, Яворський І.В. - начальник управління економічного розвитку і торгівлі Мукачівської райдержадміністрації, Вергун В.М. - начальник Мукачівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, Тулюк О.І. - методист райметодкабінету відділу освіти Мукачівської райдержадміністрації, а також сільський голова - Кушнір М.А.
     У всіх присутніх в залі кров холола в жилах, коли вони слухали про те, як помирали від голоду діти, а батьки божеволіли від горя і страждань.
     Всі затаївши подих слухали спогади жительки села Гузинець Любові Іванівни, яка, з сльозами на очах, згадала про свою маму, котра була очевидцем голодомору.
     Хвилиною мовчання було пом’януто тих, хто безневинно був замордований голодом у 1932-1933 роках.