...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини...

Голодомор – одна з найстрашніших гуманітарних катастроф в історії людства. Внаслідок свідомої і чітко спланованої політики тоталітарного комуністичного режиму були знищені мільйони наших співвітчизників. За своїм вражаючим масштабом Голодомор перевищив навіть втрати нашого народу від Другої світової війни. Ми й досі переживаємо наслідки цього безжального терору, спрямованого на планомірне винищення Української нації.

У 1922 році на просторах Євразії постало нове державне утворення - Радянський Союз. Тоді ж до його складу, після поразки визвольних змагань, увійшла і Українська держава, хоча це не було прагненням всього її народу.

Очільник Радянського Союзу, Йосип Сталін, був одержимий ідеєю створення раю на землі без Бога – комуністичної радянської супердержави. Для повної централізації влади йому потрібно було знищити другу радянську республіку – Україну як таку, яка мала глибші історичні корені свого існування і претендувала на автономність та вільний розвиток. Розрахунок був дуже простим і вкрай примітивним: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті - нема проблеми. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД.

Для введення своєї прямої влади в Україні Сталін пішов на страхітливі репресії і, зрештою, на організацію штучного голоду. Мало бути зруйноване будь-яке бажання українців на автономію чи незалежну республіку, а також будь-які прояви цих прагнень: українська мова, культура, історія та українська інтелігенція. Цинізм Сталінського вчинку полягав у знищенні стародавньої нації хліборобів найстрашнішою формою смерті – голодом. Цей злочин пізніше назвали „Голодомором" (від українського "голод" та "мор", тобто «морити голодом»).

За даними вчених, голодом були охоплені території компактного проживання українців: територія тодішньої Української Радянської Соціалістичної республіки та Кубань. Найбільше постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська та Житомирська). За різними оцінками в 1932-1933 роках загинули від 10 до 25 відсотків жителів нашої країни.

Усі ми – діти і онуки тих, хто врятувався. Нас могло бути в кілька разів більше. І всі, кого ми зараз не дорахувалися – це наші рідні, чиї душі не народилися у цей світ, бо хтось хотів насильно створити «світле комуністичне майбутнє».